Навчальні матеріали з хімії

🠝

Хімічні терміни

А

Агро́хімія: наука про хімічні та біохімічні процеси у ґрунтах і рослинах.

Адсо́рбція: явище поглинання атомів, молекул, йонів поверхнею твердої речовини.

Акце́птор: частинка, що приєднує електрони.

Алкадіє́ни: вуглеводні, молекули яких мають відкритий карбоновий ланцюг із двома подвійними зв'язками.

Алкало́їди: нітрогеновмісні органічні сполуки, які виявляють сильну фізіологічну дію на організми тварин і людини.

Алка́ни: насичені вуглеводні, молекули яких мають відкритий ланцюг із атомів Карбону.

Алке́ни: вуглеводні, молекули яких мають відкритий карбоновий ланцюг з подвійним зв'язком.

Алкі́ни: вуглеводні, молекули яких мають відкритий карбоновий ланцюг з потрійним зв'язком.

Алотропі́я: явище утворення елементом кількох простих речовин.

Альдегі́ди: похідні вуглеводнів, у молекулах яких карбонільна група сполучена з вуглеводневим залишком і атомом Гідрогену.

Альдегідна група: група атомів .

Алюмотермі́я: метод добування металів за екзотермічною реакцією між оксидом металічного елемента і алюмінієм.

Амі́ни: продукти заміщення атомів Гідрогену в молекулі аміаку на вуглеводневі залишки.

Аміногру́па: група атомів –NH₂.

амінокисло́ти: похідні вуглеводнів, у молекулах яких містяться аміно- і карбоксильні групи.; похідні карбонових кислот, у молекулах яких один або кілька атомів Гідрогену вуглеводневого залишку заміщені на аміногрупи.

α-Амінокисло́ти: амінокислоти, в молекулах яких аміногрупа з найближчим до карбоксильної групи атомом Карбону.

Амфоте́рність: здатність сполуки (оксиду, гідроксиду) виявляти як основні, так і кислотні властивості.

Аніо́н: негативно заряджений йон.

Аре́ни
Аромати́чні вуглеводні: вуглеводні, в молекулах яих є одне, або кілька бензенових кілець.

А́том: найменша електронейтральна частинка речовини, яка складається з ядра і електронів, що рухаються навколо нього.

Атомна одиниця маси (скорочено — а. о. м.): 1/12 маси атома Карбону.

Атомна частка елемента: відношення кількості атомів елемента до до кількості атомів усіх елементів у певному середовищі.

Атомна частка нукліда: відношення кількості атомів нукліда до загальної кількості атомів елемента.

Б

Багатоа́томний спирт: спирт, у молекулі якого міститься кілька гідроксильних груп.

Бензи́л: вуглеводневий залишок C₆H₅–CH₂ –.

Безоксигенова кислота: кислота, у молекулі якої відсутні атоми Оксигену.

Білки́: поліпептиди, які складаються із фрагментів молекул α-амінокислот і виконують специфічні біологічні функції в живих організмах.

Біна́рна сполука: сполука, утворена двома елементами.

Біотехноло́гія: технологія, яка грунтується на перетворенні речовин за участю мікроорганізмів або продуктів їх життєдіяльноті.

Біполя́рний йон: йон, який має на двох атомах однакові за значанням та пролежні за знаком заряди.

Біуре́това реакція: якісна реакція на пептидні групи.

В

Вале́нтні електрони: електрони, які можуть брати участь в утворенні хімічного зв'язку.

Вале́нтність: здатність атома сполучатися з певною кількістю таких самих або інших атомів.

Високомолекулярні сполуки: сполуки, молекули яких складаються з великої кількості сполучених груп атомів.

Вищий оксид: оксид, у якому елемент виявляє максимально можливе для нього значення валентності.

Вищі карбонові кислоти: карбонові кислоти, молекули яких містять 10 і більше атомів Карбону.

Вищі спирти: спирти, молекули яких містять 10 і більше атомів Карбону.

Відно́влення: приєднання електронів частинкою (речовиною).

Відно́вник: частинка (речовина), яка втрачає електрони.

Відносна атомна маса: відношення маси атома до 1/12 маси атома Карбону (¹²C).

Відносна густина: відношення маси певного об'єму газу до маси такого ж об'єму іншого газу (за однакових температури і тиску).

Відносна молекулярна маса: відношення маси молекули до 1/12 маси атома Карбону (¹²C).

Відносна формульна маса: відношення маси формульної одиниці до 1/12 маси атома Карбону (¹²C).

Відносний вихід продукту реакції: відношення кількості речовини або маси добутого продукту реакції до його кількості речовини або маси, обчисленої за хімічним рівнянням.

віні́л: вуглеводневий залишок CH₂=CH–.

Вітамі́ни: органічні сполуки, потрібні організму в незначній кількості для здійснення важливих біохімічних процесів.

Властивості речовини: ознаки, за якими речовина відрізняється від іншої або подібна до неї.

внутрішньомолекулярна дегідратація: відщеплення молекули води від молекули сполуки.

Водневий зв’язок: електростатична взаємодія між молекулами за участю атомів Гідрогену, сполучених з атомами найбільш електронегативних елементів (Флуору, Оксигену, Нітрогену).

волокна: довгі гнучкі нитки із природних або синтетичних полімерів.

вторинна структура білка: певна просторова форма (здебільшого спіраль), якої набуває поліпептидний ланцюг.

вторинна структура молекули ДНК: подвійна спіраль, утворена двома однаковими полінуклеотидними ланцюгами, протилежно направленими і скрученими навколо спільної осі.

Вуглево́ди: органічні сполуки із загальною формулою C_n(H₂O)_m.

вуглеводневий залишок: замісник або частина молекули органічної сполуки, що складається з атомів Карбону і Гідрогену.

Вуглево́дні: сполуки Карбону з Гідрогеном.

Г

газифікація: перетворення вугілля або іншого твердого палива на горючі гази за допомогою хімічних реакцій.

Галоге́ни: елементи головної підгрупи VII групи періодичної системи (Флуор, Хлор, Бром, Іод), а також відповідні їм прості речовини (Фтор, Хлор, Бром, Йод).

Генетичний зв'язок: взаємозв'язок між речовинами, який ґрунтується на їх походженні і хімічних властивостях.

геометрична ізомерія
цис-транс-ізомерія: ізомерія, зумовлена різним розміщенням у молекулах деяких атомів і груп атомів щодо карбонового циклу або подвійного зв'язку.

гібридиза́ція: процес вирівнювання електронів атома за енергією, а їхніх орбіталей — за формою і розміщенням у просторі.

гібридні орбіталі: орбіталі атома, змінені внаслідок гібридизації.

Гігроскопі́чний: такий, що вбирає вологу.

Гідрато́ваний йон: йон, сполучений із молекулами води.

Гідрокси́ди: сполуки металічних елементів із загальною формулою M(OH)_n.

Гідрокси́льна група: група атомів –ОН.

Гідро́ліз: реакція обміну між сполукою і водою.

Гомо́логи: сполуки, які належать до певного гомологічного ряду.

Гомологі́чна різниця: група атомів СН₂.

Гомологі́чний ряд: ряд органічних сполук, молекули яких подібні за будовою і відрізняються за складом на одну чи кілька груп атомів СН₂.

Горіння: хімічна реакція, під час якої виділяється теплота і з’являється полум’я.

Графічна формула: формула, в якій за допомогою рисок показано, як атоми сполучені в молекулі.

Група (періодичної системи): стовпчик періодичної системи.

Д

декстри́ни: продукти часткового розчеплення крохмалю.

Делокалізо́вані електрони: електрони, які переміщуються в речовині від одного атома до іншого.

денатура́ція білка: втрата білком біологічних функцій внаслідок руйнування його просторової структури (четвертинної, третинної та вторинної).

детона́ція: явище дуже швидкого, вибухового згоряння парів речовини в сіміші з повітрям при стисненні.

Дипо́ль: частинка (молекула), яка має два різнойменно заряджені полюси.

дисахари́ди: вуглеводи, молекули яких складаються із двох залишків молекул одного або різних моносахаридів.

Дистильо́вана вода: вода, яку очищено перегонкою (дистиляцією).

Діеле́ктрик: ізолятор (скло, пластмаса, порцеляна), тобто речовина, що має дуже малу електричну провідність.

Добрива: речовини, які вносять у ґрунт для покращення розвитку рослин.

довжина зв'язку: відстань між центрами сполучених атомів.

До́менний газ: суміш чадного, вуглекислого газів і азоту, яка виходить із доменної печі.

До́нор: атом, що надає електрони для утворення хімічного зв’язку з іншим атомом.

Е

Екзотермі́чна реакція: реакція, під час якої виділяється теплота.

еласти́чність: здатність матеріалу після деформації відновлювати свою форму.

Електричний струм: направлений рух заряджених частинок.

Електролі́ти: сполуки, водні розчини і розплави яких проводять електричний струм.

Електроліти́чна дисоціа́ція: розпад речовини на йони під час її розчинення або плавлення.

Електро́н: негативно заряджена частинка, складова атома.

Електронегати́вність: властивість атома елемента зміщувати до себе електронну пару, спільну з атомом іншого елемента.; властивість атома елемента зміщувати у свій бік електронну густину від атома іншого елемента.

Електро́нна формула: запис, який відображає електронну будову атома чи молекули.

Електро́нний октет: 8-електронна оболонка атома.

елементарна ланка: група сполучених атомів, яка багаторазово повторюється в макромолекулі полімеру.

Ему́льсія: струшена суміш двох рідин, нерозчинних одна в одній.

Ендотермі́чна реакція: реакція, під час якої поглинається теплота.

Енергети́чний рівень: фрагмент сучасної моделі атома, який об'єднує електрони з майже однаковою енергією.

енергія ковалентного зв'язку: енергія, яку потрібно витратити, щоб розірвати 6 · 10²³ (тобто 1 моль) відповідних зв'язків.

Есте́ри: похідні карбонових кислот, у молекулах яких атом Гідрогену карбоксильної групи заміщений на вуглеводневий залишок.

ете́ри: органічні сполуки, в молекулах яких атом Оксигену сполучений із двома вуглеводневими залишками.

Ж

Жири: естери гліцерину і вищих карбонових кислот.

З

загальмована конформа́ція: форма молекули з найменшою енергією.

замісни́к: атом або група атомів, що є відгалуженням у карбоновому ланцюзі.

затінена конформа́ція: форма молекули з наймільшою енергією.

збудження атома: процес переходу електрона з однієї обіталі на іншу в межах одного енергетичного рівня, що супроводжується поглинанням енергії.

π-Зв'язок: ковалентний зв'язок, утворений внаслідок перекривання орбіталейіз неспареними електронами двох атомів на двох ділянках, розміщених поза лінією, що з'єднує центри атомів.

σ-Зв'язок: ковалентний зв'язок, утворений внаслідок перекривання орбіталейіз неспареними електронами двох атомів на ділянці, розміщеній на лінії, що з'єднує центри атомів.

Зовнішні електрони: електрони останнього енергетичного рівня атома.

І

Ізоме́ри: сполуки, молекули яких мають однаковий склад, але різну будову.

Ізомері́я: явище існування сполук з однаковим складом, але різною будовою молекул.

Ізото́пи: види атомів з однаковою кількістю протонів і різною кількістю нейтронів, або нукліди одного елемента.

Індика́тор: речовина, яка змінює забарвлення під дією лугу або кислоти.

Іне́ртні гази: прості речовини утворені елементами головної підгрупи VIII групи періодичної системи (Гелій, Неон, Аргон, Криптон, Ксенон, Радон).

Іне́ртні елементи: елементи головної підгрупи VIII групи періодичної системи (Гелій, Неон, Аргон, Криптон, Ксенон, Радон).

Іржа: продукт взаємодії заліза із киснем повітря і водою.

Істинна формула: формула, яка показує реальний склад молекули.

Істинний розчин: розчин, у якому розміри частинок (атомів, молекул, йонів) усіх речовин не перевищують 1 нм.

Й

Йон: заряджена частинка, утворена внаслідок втрати атомом або приєднання до нього одного чи кількох електронів.

йонний зв'язок: зв'язок між протилежно зарядженими йонами в речовині.

Йонно-молекулярне рівняння: рівняння, яке містить формули речовин і формули йонів.

К

Карбокси́льна група: група атомів .

карбоні́льна група
Кетонна група: група атомів .

Карбо́нові кислоти: похідні вуглеводнів, молекули яких містять одну або кілька карбоксильних груп.

Каталіза́тор: речовина, яка збільшує швидкість реакції, беручи у ній участь, але після реакції залишається незмінною.

Катіо́н: позитивно заряджений йон.

каучу́ки: еластичні полімери рослинного або синтетичного походження, з яких виготовляють гуму.

Кисла сіль: продукт неповного заіщення атомів Гідрогену в молекулі багатоосновної кислоти на атоми (йони) металічного елемента або йони амонію.

Кислота: сполука, молекула якої містить один або кілька атомів Гідрогену, здатних під час хімічних реакцій заміщуватися на один або кілька атомів (йонів) металічного елемента.; електроліт, які дисоціює у водному розчині з утворенням катіонів одного типу — йонів Гідрогену Н⁺.

Кислотний залишок: частина молекули кислоти, з якою сполучені атоми Гідрогену.

Кислотний оксид: оксид, який відровідає оксигеновмісній кислоті.

Кислотні опади: атмосферні опади (дощ, сніг), які містять домішки кислот.

Кількість речовини: фізична величина, яка визначається кількістю формульних одиниць (атомів, молекул, груп атомів або йонів) у певній порції речовини.

Ковале́нтний зв'язок: зв'язок між атомами зумовлений існуванням спільних електронних пар.

Кокс: речовина, добута нагріванням вугілля за високої температури без доступу повітря.

коксування: процес розкладу вугілля за високої темтератури і відсутності повітря.

Коло́їдний розчин: розчин, у якому розміри частинок розчиненої речовини становлять від 1 до 100 нм.

Колообіг елемента: сукупність процесів у природі, під час яких атоми або йони елемента внаслідок хімічних реакцій переходять від одних рчовин до інших.

Колообіг речовини: сукупність природних фізичних процесів за участю речовини.

Компонент: речовина, складова частина суміші.

конформа́ція: просторова форма, якої набуває молекула при обертані групи атомів навколо σ-зв'язку.

Концентро́ваний розчин: розчин, у якому міститься значно більше розчиненої речовини, ніж розчинника.

Коро́зія: процес руйнування металу внаслідок його хімічної взаємодії з речовинами довкілля.

кратність ковалентного зв'язку: величина, яка визначається кількістю спільних електронних пар між атомами.

кре́кінг: процес вторинної переробки нафти, під чс якого вуглеводні за сильного нагрівання розкладаються внаслідок розриву і перебудови карбонових ланцюгів у молекулах.

Кристал: природне фізичне тіло, що має плоскі грані (поверхні) та пряміі ребра (стики граней).

Кристалізаційна вода: вода, яка входить до складу кристалогідрату.

Кристалічна ґратка: модель будови кристалічної речовини.

Кристалогідра́т: кристалічна речовина, що містить у своєму складі молекули води.

Криця: неочищене від домішок залізо пористої будови, яке утворюється під час виплавляння сталі з руди або чавуну.

ксантопротеї́нова реакція: якісна реакція на фрагменти молекул ароматичних амінокислот у молекулах білка.

Л

Ла́зер: генератор світлових хвиль, який створює вузький пучок монохроматичного (тобто одноколірного) електромагнітного випромінювання.

ланцюгова реакція: реакція, у якій виникнення активної частинки (радикила) спричиняє велику кількість послідовних перетворень частинок вихідної речовини.

Легува́ння: введення до складу металічних сплавів хімічних елементів, що сприяють утворенню сплавів заданого хімічного складу і структури з потрібними властивостями.

Луг: розчинна або малорозчинна у воді основа.

Лужні елементи: елементи головної підгрупи I групи періодичної системи (Літій, натрій, Калій, Рубідій, Цезій, Францій).

Лужні метали: прості речовини, утворені лужними елементами.

Лужноземе́льні елементи: елементи головної підгрупи II групи періодичної системи (Магній, Кальцій, Стронцій, Барій, Радій).

Лужноземе́льні метали: прості речовини, утворені лужноземельними елементами.

М

Макроелеме́нти: хімічні елементи, які засвоюються рослинами в найбільших кількостях.

Масова частка елемента у сполуці: відношення маси елемента до відповідної маси сполуки.

Масова частка розчиненої речовини у розчині: відношення маси речовини до маси розчину.

Матеріа́л: речовина або суміш речовин, яку використовують у будівництві, для виготовлення обладнання, предметів побуту, художніх виробів тощо.

Металічний зв'язок: зв'язок між катіонами в металі, здійснюваний за допомогою делокалізованих електронів.

Металу́ргія: галузь промисловості, основою якої є добування металів.

мила́: солі лужних елементів і карбонових кислот із кількістю атомів Карбону в аніоні від 10 до 20.

міжкласова ізомерія: явище існування ізомерів, які належать до різних класів сполук.

міжмолекулярна дегідрата́ція: відщеплення молекули води від двох молекул сполуки.

Мікроелеме́нти: хімічні елементи, які засвоюються рослинами в незначних кількостях.

Мінера́л: тверда, здебільшого кристалічна речовина, що утворилася в земній корі або на поверхні планети внаслідок фізико-хімічних процесів.

Моле́кула: частинка речовини, яка складається із двох або більшої кількості сполучених атомів.

Моль: одиниця вимірювання кількості речовини; порція речовини, яка містить 6,02 · 10²³ її формульних одиниць.

Моля́рна маса: маса 1 моль речовини. Молярна маса чисельно дорівнює відносній атомній, молекулярній чи формульній масі.

Моля́рний об'єм: об'єм 1 моль речовини.

Мономе́р: вихідна речовина в реакції полімеризації.; сполука, від молекули якої походить елементарна ланка полімеру.

Н

Найпростіша формула: формула, яка відображає співвідношення кількості атомів або йонів у сполуці.

наноматеріа́ли: матеріали, розмір часточок яких вимірюється нанометрами (10^-9 м).

нанотехноло́гії: технологія добування і використання речовин, розміри часточок яких вимірюють нанометрами.

нанотру́бки: вуглецевий матеріал, часточки якого мають вигляд трубок, утворених шарами зі сполучених атомів Карбону.

Насичений розчин: розчин, у якому за даних умов речовина більше не розчиняється.

Насичені вуглеводні: вуглеводні, в молекулах яких атоми Карбону сполучені між собою простими ковалентними зв’язками.

Неелектролі́ти: сполуки, водні розчини і розплави яких не проводять електричний струм.

незамінні α-амінокислоти: необхідні для синтезу білків амінокислоти, які не утворюються в організмах людини і тварин та надходять із їжею.

Нейтро́н: електронейтральна частинка, складова атома; міститься в атомному ядрі.

Ненасичений розчин: розчин, у якому можна розчинити певну порцію речовини.

Ненасичені вуглеводні: вуглеводні, в молекулах яких атоми Карбону сполучені між собою не лише простими ковалентними зв’язками, а й подвійними, потрійними зв’язками.

Необоротна реакція: реакція, яка відбувається лише в одному напрямку (її продукти не здатні взаємодіяти з утворенням реагентів).

Неоднорідна суміш: суміш речовин, у якій речовини можна виявити спостереженням.

Неорганічна хімія: розділ хімічної науки, який охоплює неорганічні речовини.

Неполярний ковалентний зв'язок: ковалентний зв'язок у якому одна чи кілька спільних електронних пар не зміщені в бік одного з атомів.

Несолетво́рний оксид: оксид, який не взаємодіє з кислотами, основами й не утворює солей.

низькомолекуля́рні органічні сполуки: органічні сполуки з невеликими молекулярними масами.

номенклату́ра: система назв речовин.

Нормальні умови: температура 0°C і тиск 760 мм. рт. ст. (101,3 кПа).

Нуклеї́нові кислоти: високомолекулярні природні сполуки, які зберігають і відтворюють в організмах спадкову (генетичну) інформацію, а також беруть участь у синтезі білків.

Нуклеоти́д: частина молекули нуклеїнової кислоти, яка складається зі сполучених залишків молекул ортофосфатної кислоти Н₃РО₄, моносахариду і нітрогеновмісної сполуки.

Нуклі́д: будь-який вид атомів.

Нукло́н: загальна назва частинок (протона і нейтрона), з яких складаються ядра атомів.

Нукло́нне число: сумарна кількість протонів і нейтронів в атомі.

О

Оборо́тна реакція: реакція, яка може відбуватися у протилежних напрямках.

Одноа́томний спирт: спирт, молекула якого містить одну гідроксильну групу.

Однорідна суміш: суміш речовин, у якій речовини неможливо виявити спостереженням.

Озо́новий шар: шар атмосфери, в якому концентрація озону найбільша.

Оки́снення: хімічне перетворення речовини за участі кисню.; віддача електронів частинкою (речовиною).

Оки́сник: частинка (речовина), яка отримує електрони.

Оксигеновмі́сна кислота: кислота, в молекулі якої містяться атоми Оксигену.

Окисно-відновна реакція: реакція, яка відбувається зі зміною ступенів окиснення елементів.

Окси́д: сполука, утворена двома елементами, одним із яких є Оксиген із ступенем окиснення –2.

окта́нове число: показник, яким характеризують стійкість пального щодо детонації.

Орбіта́ль: частина простору в атомі, де перебування електрона найбільш імовірне.

Органічна хімія: галузь хімії, предметом якої є вивчення органічних сполук та їх перетворень.; хімія вуглеводнів та їх похідних.

Органічні осно́ви: органічні сполуки, молекули яких здатні приєднувати катіони H⁺.

Органічні речовини: сполуки Карбону (за деякими винятками).

Осно́ви: сполука, яка складаєтья з катіонів металічного елемента й аніонів OH^–.; електроліти, які дисоціюють у водному розчині або розплаві з утворенням аніонів одного типу гідроксид-іонів.

Осно́вний оксид: оксид, який відповідає основі.

Осно́вність: характеристика кислоти, яка визначається кількістю атомів гідрогену здатних заміщуватися на атоми (йони) металічного елемента.

П

Парнико́вий ефект: явище затримання теплоти на планеті в наслідок затримання інфрачервоних променів вуглекислим газом та деякими іншими газами, наявними в атмосфері.

Пасива́ція: явище утворення під час реакції на поверхні металу хімічно пасивної сполуки.

Пепти́д: продукт взаємодії між молекулами однієї або кількох амінокислот.; сполука, молекули якої складаються із фргментів молекул амінокислот, сполучених пептидними групами.

Пепти́дна група: група атомів .

первинна структура білка: поліпептидний ланцюг із чіткою послідовністю амінокислотних залишків.

первинна структура нуклеїнової кислоти: полінуклеотидний ланцюг із чіткою послідовністю нуклеотидів.

Період: рядок або два суміжні рядки періодичної системи, що починаються лужним елементом і закінчуються інертним.

Періодична система хімічних елементів: таблиця, в якій елементи розміщені за зростанням заряду ядер атомів.

Підгрупа: частина групи періодичної системи.

Підрівень: частина енергетичного рівня з електронами однакової енергії.

Піна: неоднорідна суміш рідини і газу.

пластмаси: матеріали на основі полімерів, що зберігають після розплавляння і подальшого охолодження надану їм форму.

Поверхнево-активні речовини
ПАР: органічні сполуки, молекули або йони яких містять полярні групи атомів і неполярні довгі карбонові ланцюги.

Подвійний зв'язок: зв'язок утворений двома спільними елетронними парами.

Поліме́р: сполука, молекули якої складаються з великої кількості однакових груп атомів.

полісахари́ди: вуглеводи, молекули яких складаються із багатьох залишків молекул моносахаридів.

Полярний ковалентний зв'язок: ковалентний зв'язок у якому одна чи кілька спільних електронних пар зміщені в бік одного з атомів.

Порядковий номер хімічного елемента: номер клітинки періодичної системи, де розміщений елемент.

Потрійний зв'язок: зв'язок утворений трьома спільними елетронними парами.

похідні вуглеводнів: продукти заміщення атомів Гідрогену в молекулах вуглеводнів на атоми інших елементів або групи атомів.

Проста речовина: речовина, утворена одним хімічним елементом.

Простий зв'язок: зв'язок утворений однією спільною елетронною парою.

просторова ізомерія: ізомерія, зумовлена різним розміщенням у просторі атомів або груп атомів, що входять до складу молекул.

Прото́н: позитивно заряджена частинка, складова атома; міститься в атомному ядрі.

Прото́нне число: кількість протонів в атомі.

Р

радика́л: частинка, що має неспарений електрон і здатна до самостійного існування.

Радіус атома: відстань від центра ядра до сферичної поверхні, якої торкаються орбіталі з електронами останнього енергетичного рівня.

Реаге́нт: речовина, яка вступає в хімічну реакцію.

реакція галогенува́ння: реакція приєднання галогену до органічної сполуки або заміщення атомів у її молекулі на атоми галогену.

Реакція гідрата́ції: реакція приєднання води до сполуки.

Реакція гідрува́ння: реакція приєднання водню до органічної сполуки.

Реакція дегідрата́ції: реакція відщеплення води від сполуки.

реакція дегідрува́ння: реакція відщеплення водню від сполуки.

Реакція естерифіка́ції: реакція між спиртом і кислотою з утворенням естеру і води.

Реакція заіщення: (в неорганічній хімії) реакція між простою і складною речовинами, в результаті якої утворюються нові проста і складна речовини.; (в органічній хімії) реакція, у якій атоми в молекулах органічної сполуки заміщуються на інші атоми або групи атомів.

реакція ізомериза́ції: реакція, під час якої утворюється ізомер вихідної сполуки внаслідок перегрупування атомів або кратних зв'язків у молекулах.

Реакція нейтраліза́ції: реакція між основою та кислотою.

реакція нітрува́ння: реакція заміщення атомів Гідрогену в молекулі органічної сполуки на нітрогрупи –NO₂.

Реакція обміну: реакція між двома сполуками, під час якої вони обмінюються своїми складовими.

реакція поліконденса́ції: реакція утворення полімеру в результаті взаємодії функціональних груп молекул мономера, яка відбуавється з виділенням води, амоніаку або інших низькомолекулярних сполук.

Реакція полімериза́ції: реакція сполучення багатьох однакових молекул внаслідок руйнування кратних зв язків.; реакція утворення полімеру в результаті послідовного сполучення молекул мономера за рахунок розриву π-зв'язків.

Реакція приєднання: назва реакції сполучення в органічній хімії.

Реакція розкладу: реакція, під час якої з однієї речовини утворюється кілька інших.

Реакція сполучення: реакція, в якій беруть участь кілька речовин, а утворюється одна.

Реакція хлорування: реакція між органічною сполукою і хлором.

Розбавлений розчин: розчин, у якому міститься значно більше розчинника, ніж розчиненої речовини.

Розчин: однорідна суміш речовин.

Розчинник: компонент розчину, який перебуває в такому самому агрегатному стані, що й розчин. Якщо таких компонентів розчину кілька, то розчинником обирають той, маса якого найбільша.

Розчинність: властивість речовини утворювати з іншою речовиною розчин.

Руда: природна сполука (мінерал) або суміш сполук, яку використовують для промислового добування металу.

Ряд активності металів: ряд, у якому метали розміщені за зменшенням їх хімічної активності.

С

Сильний електроліт
електроліт, який повністю або майже повністю розпадається на йони у розчині.

системати́чна номенклатура: система назв речовин, які вказують на їхній склад і будову.

Слабкий електроліт: електроліт, який незначною мірою розпадається на йони у розчині.

Сіль: сполука, що складається з катіонів еталічного елемента й аніонів кислотного залишку.; електроліт, який дисоціюює у водному розчині або розплаві на катіони металічних елементів та аніони кислотних залишків.

Складна речовина
сполука: речовина, утворена кількома хімічними елементами.

Солетво́рний оксид: оксид, який взаємодіє з кислотами або/і основами й утворює солі.

Спирти́: похідні вуглеводнів, у молекулах яких один або кілька атомів Гідрогену заміщені на гідроксильні групи.

співполіме́р: речовина, яка утворюється в реакції полімеризації за участю двох сполук (мономерів).

Спін: властивість електрона, яку умовно подають як його обертання навколо власної осі.

Сталь: сплав заліза, в якому масова частка Карбону не перевищує 2%, а Фосфору і Сульфуру міститься дуже мало.

структурна ізомерія: ізомерія, зумовлена різною послідовністю сполучення атомів у молекулах, а також різним положенням у них кратних зв'язків, функціональних груп.

Ступінь електроліти́чної дисоціа́ції: відношення кількості молекул електроліту, які розпалися на йони, до загальної кількості його молекул перед дисоціацією.

Ступінь окиснення: умовний цілочисельний заряд атома в речовині.

ступінь полімериза́ції: кількість елементарних ланок у макромолекулі полімеру.

Субліма́ція: перетворення твердої речовини при нагріванні на газ, минаючи рідкй стан.

Суспе́нзія: струшена суміш рідини і нерозчинної в ній добре подрібненої твердої речовини.

Схема хімічної реакції: запис реакції за допомогою хімічних формул реагентів і продуктів.

Т

Твердість води: властивість природної води, зумовлена наявністю в ній катіонів Кальцію і Магнію.

термопласти́чні полімери: полімери, які після нагрівання і подальшого охолодження зберігають свої властивості.

термореакти́вні полімери: полімери, які після нагрівання і подальшого охолодження втрачають пластичність та деякі інші властивості.

Термохімі́чне рівняння: хімічне рівняння із записом числового значення теплового ефекту реакції.

Техноге́нний: такий, що пов’язаний з виробничою діяльністю людини.

Токсичний: отруйний; здатність деяких хімічних речовин шкідливо діяти на організми людини і тварин.

транс-ізомер: сполука, в молекулі якої два замісники або дві певні групи атомів перебувають по різні боки від подвійного зв'язку або поверхні циклу.

третинна структура білка: форма молекули білка, яка утворюється внаслідок згортання або закручування спіралі поліпептидного ланцюга в клубок (глобулу).

Ф

фені́л: вуглеводневий залишок C₆H₅–.

ферме́нти: білки, які є каталізаторами хімічних реакцій.

Фізичне явище: явище, під час якого речовина не перетворюється на іншу.

Фізіологічно активні речовини: органічні сполуки, які активно впливають на різні біологічні процеси в живих організмах.

Флю́си: сполуки (як правило, природні карбонати), які добавляють для взаємодії з домішками в металі, що виплавляється.

Формульна одиниця: атом, молекула, група атомів або йонів відображені в хімічній формулі рчовини.

Фотоси́нтез: синтез органічних речовин із неорганічних (вуглекислого газу, води, розчинних солей) у рослинах за участю сонячної енергії.

фра́кції: суміш речовин із близькими температурами кипіння.

Функціона́льна група
характеристична група: група атомів у молекулах сполук певного класу, яка зумовлює їхні характерні хімічні властивості.

Х

Хімічна формула: позначення атома, молекули, речовини за допомогою символів хімічних елементів та індексів.

Хімічне рівняння: запис хімічної реакції за допомогою формул реагентів і продуктів, який відповідає закону збереження маси речовин.

Хімічне явище, або хімічна реакція,: явище, під час якого речовина (кілька речовин) перетворюється на іншу (інші).

Хімічний елемент: вид атомів із певним протонним числом (зарядом ядра).

Хімічний зв'язок: взаємодія між атомами, молекулами, йонами, завдяки якій частинки утримуються разом.

Хімія: наука про речовини та їх перетворення.

Ц

Цикл: замкнений ланцюг зі сполучених атомів.

циклоалка́ни: насичені вуглеводні, молекули яких мають циклічну будову.

цис-ізомер: сполука, в молекулі якої два замісники або дві певні групи атомів перебувають по один бік від подвійного зв'язку або поверхні циклу.

Ч

Чаву́н: сплав заліза, в якому масова частка Карбону становить від 2 до 4,8%, а сума мвсових часток Сульфуру, Фосфору, Силіцію та інших елементів не перевищує 8%.

четвертинна структура білка: єдиний комплекс із кількох глобул молекул білка, який виконує певну функцію в живому організмі.

Число Авога́дро: 6,02 · 10²³ (кількість формульних одиниць в 1 моль речовини).

Чорна металургія: галузь металургії з виробництва чавуну, сталі і сплавів на основі заліза.

Ш

Шлак: суміш солей (силікатів, фосфатів), яка утворюється під час металургійного процесу.

Я

Ядро атома: позитивно заряджений складник атома.

Якісна реакція: реакція, за зовнішнім ефектом якої виявляють певний йон або сполуку.